Траса 66 (Route 66) – перша нумерована асфальтована дорога США від Чикаго до Лос-Анджелеса. Автомагістраль довжиною майже 4000 км проходить через 8 штатів, перетинає 3 часові пояси, з’єднує Схід і Захід країни.
Свого часу шосе відіграло ключову роль для економіки та соціальної сфери країни. Її ім’ям називали популярні голлівудські фільми та серіали, про неї складали пісні – настільки знаковою для американців була ця асфальтова стрічка.
Сьогодні ж знаменита Траса 66 залишається однією з головних пам’яток Америки вже у статусі дороги-музею та асоціюється зі свободою та величчю всієї держави. Цим шляхом можна наочно вивчати історію та географію штатів.
Поїздка легендарним маршрутом 66 подарує незабутні емоції та розширить уявлення про США у першій половині ХХ ст.: маленькі міста вздовж дороги не інакше як законсервували атмосферу старої Америки. Мотелі, старі заправки, неонові вивіски, химерні та цікаві інсталяції, колоритні селища аборигенів — все це можна побачити у живому музеї просто неба, яким є траса 66. Такий автопробіг з ретроспективою в минуле нікого не залишить байдужим.
Історія шосе 66
У 1926 р. лінія дороги від Чикаго до Лос-Анджелеса служила лише вантажних автомобілів. Ще до 1927 р. на ній були відсутні дорожні знаки, не скрізь було асфальтове покриття, але вже тоді магістраль вважалася першим трансконтинентальним шосе Сполучених штатів.
Траса 66 стала відображенням багатьох важливих історичних етапів, які й вплинули на те уявлення про цю пам’ятку, яка назавжди вкоренилася у масовій свідомості американського народу.
Період Великої депресії та траса 66
Рецесія світової економіки 30-х років. (у США більш відома під назвою «Велика депресія») призвела до кризи, масового безробіття та внутрішньої міграції американців. Потрапити до Каліфорнії для бідняків зі східної частини країни було почати заробляти гроші та облаштувати гарне життя. У розпачі та з надією люди їхали з Чикаго на Захід держави, гнані ще й природним катаклізмом — піщаною бурею. Мало хто добирався до самої Каліфорнії і поступово освоював ділянки вздовж дороги. Основним видом їхньої зайнятості була сфера обслуговування: тут водіям могли запропонувати їжу, місце для відпочинку та сну, паливо для автомобіля. Так згодом ґрунтувалися нові селища та маленькі міста. Цими соціальними подіями і пояснюється експресивна назва траси «дорога життя». Той важкий період американців художньо інтерпретував Джон Стейнбек у романі «Гронки гніву». Тут уперше прозвучала метафора «Мати доріг» на позначення цієї магістралі. У свідомості американців мільйонне переміщення людей усередині країни і сьогодні асоціюється безпосередньо з шосе 66.
Дорога війни
У період Другої світової війни американські новобранці курсували трасою 66 зі Сходу на Захід, де розташовувалася більшість військових баз. Отже, ця дорога була головною артерією країни і в 40-х роках. У цей період саме армія інвестувала як покриття магістралі. Сфера обслуговування теж розширювалася прямо пропорційно зростанню трафіку автострадою 66. Тоді ж і з’явилася ще одна гарна назва дороги – «Головна вулиця США».
Історичний маршрут 66
Після закінчення війни Президент США Д. Ейзенхауер на початку 50-х років. розпочинає будівництво високошвидкісних магістралей, запозичивши досвід німецьких автобанів. У 1956 р. було розроблено законодавство щодо створення загальнонаціональної системи автомагістралей. Нові хайвеї будували в обхід старої траси. Проводилася поступова заміна дороги окремими сегментами, тому маршрут проходив частково модернізованими автобанами, а частково так само використовувалася «матір доріг». У 1985 р. будівництво останньої ділянки закінчили, а трасу 66 списали. І навіть у сучасних дорожніх навігаціях та картах позначення маршруту 66 немає. Він називається “Історичний маршрут 66”.
Маршрут байкерів та поціновувачів свободи
Пустувати дорогою не довелося. Сюди з переповнених автомобілями магістралей потихеньку почали «згортати» байкери — відомі противники численного попсового трафіку. Вони першими вдихнули друге життя у трасу 66. Пізніше їх підтримали туристи та інші фанати старої дороги. Сьогодні американське шосе 66 – найпопулярніший і затребуваний маршрут екскурсій та розваг країни.
Музей під колесами
Звичайно, траса 66 – унікальна пам’ятка. Відчути повною мірою стару Америку зможе лише той, хто знівечив усі збережені історичні ділянки дороги від і до. Хоча іноді все ж таки варто зупинятися, наприклад, заради яскравих закусочних, мотелів, пам’ятних архітектурних або природних об’єктів.
Туристичний маршрут трасою 66
Починається туристичний маршрут обов’язково з Чикаго та закінчується у Лос-Анджелесі (Санта-Моніка). У жодному разі не навпаки. Так стверджують місцеві жителі, яким добре відомо, із чого і де все починалося.
Максимально зручний спосіб покататися з вітерцем – це їхати новим, основним шосе, лише з’їжджаючи в потрібних місцях на окремі збережені сектори траси 66.
Маршрут поїздки може виглядати так:
- вулиця Адамс-стріт, Чикаго – початок шляху, а першою зупинкою будуть кукурудзяні поля приблизно за 100 км від старту. Орієнтир – 8-метровий космонавт-лялька Джеміні Джаїнт;
- музей бензозаправки у Спрінгфілді;
- портовий Сент-Луїс, штат Міссурі;
- містечко Галена, штат Канзас;
- штат Оклахома – епіцентр всієї траси, що залишився, 66, десь тут варто зупинитися на більш тривалий період, наприклад, в таких містечках, як Талса, Майамі, Клінтон або Оклахома-Сіті;
- наступний пункт – Ранчо Кадиллаков у штаті Техас;
- як кульмінація всієї подорожі сприймається відпочинок у підземному готелі та екскурсія Гранд-Каньоном, вже в штаті Арізона;
- фінал історичного маршруту – Санта-Моніка, Лос-Анджелес, штат Каліфорнія.
Класичний американський південно-західний шлях © boivin nicolas / Shutterstock
Що подивитися по дорозі
Траса 66 особливо цікава красивими краєвидами та природними пам’ятками. Звивиста довга дорога «покаже» туристам такі яскраві об’єкти:
- Великий Каньйон із таємничими печерами;
- арізонську Кольорову пустелю;
- річку Міссісіпі;
- парк Петріфайд-Форест;
- пляж Тихого океану.
А от якщо говорити про рукотворні пам’ятки та музеї, то ніяк не можна випустити з уваги такі:
- численні музеї слави та історії шосе 66;
- автентичні закусочні та сімейні ресторанчики з традиційними національними та оригінальними авторськими стравами;
- міста-примари на краю пустелі;
- поселення індіанців;
- природні заповідники та старовинні ферми;
- пішохідний міст Чейн-оф-Рокс над Міссісіпі;
- будинок Вілла Роджерса – на честь цього американського коміка названо ділянку дороги 66, а в розмовній промові часто використовують формулювання “Шосе Вілла Роджерса” для позначення всієї траси;
- Синього кита, адже пройти повз 25-метрову експозицію теж не можна;
- Ранчо Стейка та Ранчо Жук.
Але головне, заради чого варто подолати Трасу 66 — відчуття свободи, яке так манить у США.
