Найвідоміший храмовий комплекс Камбоджі був збудований у першій половині XII століття на честь Вішну та покинутий у наступному столітті. Він уособлює небесну обитель цього бога. Ангкор-Ват має настільки велике значення для камбоджійців, що зображений на прапорі країни та на національній валюті рієль. У 2001 році це місце набуло колосальної популярності після виходу фільму «Лара Крофт: розкрадальниця гробниць».
Виявлення Ангкор-Вату
Першими європейцями, які згадували про загадковий храм, були португальські купці та місіонери, проте далі оповідань справа не зайшла. 22 січня 1861 року Ангкор-Ват виявив французький ботанік Анрі Муо. Згодом його блокноти, листи та малюнки були посмертно опубліковані для мешканців Європи.
У 1864 році в Пномпені розпочала роботу французька місія, учасники якої почали активно відвідувати та вивчати територію храму. Наприкінці ХІХ століття Ангкор-Ват спонукав британського письменника Редьярда Кіплінга до написання «Книги джунглів».
Історія створення храму та особливості архітектури
Ангкор-Ват виник завдяки правителю Кхмерської імперії Сур’яварману II. Він відносив собі до вішнуїтів і шанування Вішну висловивши у зведенні чисельних храмів, у тому числі й цього. За однією з версій, він був зведений для поховання імператора.
Ангкор-Ват є прямокутною територією, обгородженою кам’яною стіною та геометричним ровом, що символізує молочний океан, з якого, за легендами, виготовлявся еліксир безсмертя — амрита. Головний вхід розташований на заході, що вважається нетиповим для азіатської архітектури.
Основою храму є п’ять веж із пісковика, що втілюють вершини гори Меру — центр Всесвіту. Вони розташовані на трьох террасах з висотою, що збільшується. Центральна вежа-святилище височити на 65 м.
Барельєфі та статуї Ангкор-Вата
Стіни храму прикрашають велетенський барельєф, що зображує сцени з епосів Рамаяна, Махабхарата, а також історії Кхмерської імперії, у тому числі подвиги Сур’явармана ІІ, життя Вішну, Рамі та Кришні. Ще Ангкор-Ват декорований фігурами напівбогинь-танцівниць апсар. З середини XV до XVIII століття святині з’явилися настінні малюнки, у яких можна розрізнити міфологічні персонажі, боги, елементи архітектури, тварин, водний транспорт та музичні інструменти.
