Сандакан
Сандакан – місто на сході Малайзії на березі моря Сулу. Він розташований на острові Борнео – третьому за величиною у світі та найбільшому в Азії. Територія міста в основному рівнинна, з невеликими пагорбами, а берегова лінія порізана бухтами та затоками. Сандакан – магніт для любителів дикої та екзотичної природи. Тут рідкісні тварини живуть в природних заповідниках, що охороняються, в природному середовищі. Дикими джунглями можна погуляти не виходячи за межі міста. А на місцевому ринку завжди є можливість скуштувати найсвіжіші морепродукти за доступними цінами.
Визначні місця Сандакана
У Сандакан шукачі пригод їдуть, щоб відвідати безліч природних заповідників, у яких й досі проживають ендеміки. Архітектурними пам’ятками місто особливо похвалитися не може.
Населення Сандакану
У Сандакані проживає понад 360 тисяч людей. Серед них: корінні народи Сабаха (баджо, кадазан-дусуни, мурути) – 35%, китайці – 21%, малайці – 12%, індонезійці – 14%, інші нації – 18%. Більшість жителів міста — мусульмани-суніти. Також у Сандакані є буддисти, даосисти, християни (протестанти та католики). Спілкуються тут переважно малайською мовою, а точніше — сабахансько-креольським діалектом.
Коротка історія Сандакана
У Середні віки біля сучасного Сандакана (район Сабах) проживали корінні острівні племена. На початку XV століття територія відійшла під контроль Брунейської імперії, а XVII — стала частиною султанату Сулу. Назва «Сандакан» у перекладі мовою сулук означає «орендований». 1865 року землі орендував американський консул у Брунеї — Клод Лі Мозес. Після нього цією місцевістю володіли “Американська торгова компанія Борнео” та австро-угорський консул. Всі ці перипетії призвели до конфлікту Малайзії та Філіппін за район Сабах.
1872 року британський інженер Вільям Кларк Коуї заснував торгове поселення на острові Тімбанг. Це дозволило заробити гроші, отримані від контрабанди зброї султану Сулу.
Влітку 1879 (15 червня) в Сандакані сталася велика пожежа, яка практично знищила місто. Через тиждень керуючий вирішив перенести його на східний берег – на місце села Булі Сім-Сім. Нове місто отримало назву Елопура, яка не прижилася. Так 21 червня 1879 року стало датою заснування Сандакана. У 1883 він став адміністративним центром Сабаха.
За рахунок вдалого географічного положення в гавані біля джунглів Сандакан активно розвивався в економічній та соціальній сферах. Наприкінці XIX століття тут було збудовано адміністративні будівлі, школи, житлові квартали та храми. У 1930-х роках місто стало лідером серед світових постачальників деревини.
Під час Другої світової війни Сандакан зайняли японські війська, які містили тут тисячі військовополонених. Наприкінці 1944 — початку 1945 років окупанти організували так звані марші полонених у внутрішні райони Сабаха, в результаті яких майже всі вони загинули. Це стало найбільшим військовим злочином, скоєним проти австралійців. Японські війська було розбито лише до жовтня 1945 року — вже після капітуляції їхньої країни. На той час Сандакан був майже зруйнований.
Британці вирішили, що відновлювати місто недоцільно і перенесли адміністративний центр Сабаха до Джесслтона (сучасний Кота-Кінабалу). На середину XX століття Сандакан знову став важливим портовим вузлом. 1963 року він став столицею однойменного округу в штаті Сабах і досі зберігає срібне місце в економічній, соціальній та культурній сферах.
У XXI столітті місто приваблює мандрівників, перш за все, своїми національними парками, в яких мешкають сонячні ведмеді, мавпи-носачі та орангутанги.
Найкращий час для поїздки в Сандакан
У Сандакані – екваторіальний вологий клімат із середньорічною температурою +32 ºС. Сезон дощів триває з жовтня до лютого, а найсухіший місяць — квітень. Річна кількість опадів коливається близько 2100-4000 мм. У вересні місто приймає «Sandakan Food & Agriculture Festival», яке триває дев’ять днів і збирає навколо себе любителів смачної їжі, екзотичних продуктів та нових відкриттів.
Що потрібно зробити туристу в Сандакані
- У Середні віки біля сучасного Сандакана (район Сабах) проживали корінні острівні племена. На початку XV століття територія відійшла під контроль Брунейської імперії, а XVII — стала частиною султанату Сулу. Назва «Сандакан» у перекладі мовою сулук означає «орендований».
- 1865 року землі орендував американський консул у Брунеї — Клод Лі Мозес. Після нього цією місцевістю володіли “Американська торгова компанія Борнео” та австро-угорський консул. Всі ці перипетії призвели до конфлікту Малайзії та Філіппін за район Сабах.
- 1872 року британський інженер Вільям Кларк Коуї заснував торгове поселення на острові Тімбанг. Це дозволило заробити гроші, отримані від контрабанди зброї султану Сулу.
- Влітку 1879 (15 червня) в Сандакані сталася велика пожежа, яка практично знищила місто. Через тиждень керуючий вирішив перенести його на східний берег – на місце села Булі Сім-Сім. Нове місто отримало назву Елопура, яка не прижилася. Так 21 червня 1879 року стало датою заснування Сандакана. У 1883 він став адміністративним центром Сабаха.
- За рахунок вдалого географічного положення в гавані біля джунглів Сандакан активно розвивався в економічній та соціальній сферах. Наприкінці XIX століття тут було збудовано адміністративні будівлі, школи, житлові квартали та храми. У 1930-х роках місто стало лідером серед світових постачальників деревини.
- Під час Другої світової війни Сандакан зайняли японські війська, які містили тут тисячі військовополонених. Наприкінці 1944 — початку 1945 років окупанти організували так звані марші полонених у внутрішні райони Сабаха, в результаті яких майже всі вони загинули. Це стало найбільшим військовим злочином, скоєним проти австралійців. Японські війська було розбито лише до жовтня 1945 року — вже після капітуляції їхньої країни. На той час Сандакан був майже зруйнований.
- Британці вирішили, що відновлювати місто недоцільно і перенесли адміністративний центр Сабаха до Джесслтона (сучасний Кота-Кінабалу). На середину XX століття Сандакан знову став важливим портовим вузлом. 1963 року він став столицею однойменного округу в штаті Сабах і досі зберігає срібне місце в економічній, соціальній та культурній сферах.
- У XXI столітті місто приваблює мандрівників, перш за все, своїми національними парками, в яких мешкають сонячні ведмеді, мавпи-носачі та орангутанги.
