Навіть найменший шматочок граніту на території Маутхаузена (Австрія) є свідком однієї із найстрашніших сторінок в історії людства. Тут усе просякнуте жахом і болем. Але все-таки варто побувати в цьому місці, піднятися сходами, на яких загинули десятки тисяч чоловіків, пройтися дорогою, якою жінок гнали як худобу, зайти в бараки, де вмирали старі та діти. Вся вина цих людей полягала лише в тому, що вони належали до іншої раси. У концентраційному таборі Маутхаузена можна побачити таблички з іменами тисяч закатованих тут солдатів і офіцерів. Після всіх побачених жахів, вийшовши звідси, хочеться сказати собі «ніколи більше».
Концентраційний табір Маутхаузен
Початок страшного конвеєра смерті поклав, розташований неподалік, кам’яний кар’єр. Рейх потребував граніту, оскільки фюрер збирався перенести столицю Австрії (після її аншлюсу) з ненависного ним Відня до Лінца, повністю перебудувавши його. 7 серпня 1938 року сюди привезли перших ув’язнених, які почали будувати новий табір. Спочатку це були карні злочинці – рецидивісти, гомосексуалісти і люди, яких нацисти зарахували до «расово неповноцінним». 1939 року сюди почали привозити політичних в’язнів, а після початку Другої світової війни — ще й військовополонених. З 1938 по 1945 рік тут було знищено (і це лише за офіційними даними таборових документів, що збереглися) понад 122 тисячі чоловік 40 різних національностей.
Маутхаузен був справжнім пеклом. Але, як з’ясувалося, навіть з пекла можна втекти.
Пам’ятник югославським жертвам у концтаборі NS у 2-й світовій війні © Karl Allen Lugmayer / Shutterstock
Втеча з пекла під назвою «Маутхаузен»
Цю втечу здійснили ув’язнені 20 бараків. У ньому містилися переважно офіцери та солдати Червоної армії. Їх навіть не ганяли на роботу, а ставили над ними досліди і навчали есесівців способам убивств і тортур. 2 лютого 1945 року, озброївшись дошками та бруківками, полонені стіною пішли на кулемети, взяли штурмом дріт огорожі, що знаходиться під напругою і змогли втекти. Ось тільки із 500 в’язнів, яким вдалося вибратися з табору смерті, вижили, за різними даними, 9 чи 11 людей. Решту переловили нацисти та мирні жителі довколишніх містечок і сіл, які прагнуть отримати винагороду. Фільм «Полювання на зайців», що вийшов у 1994 році, режисера Андреаса Грубера, що максимально достовірно розповідає про ті події, буквально вразив нинішнє покоління австрійців.
Визволення Маутхаузена
Першими до Маутхаузена увійшли американські війська. Табір смерті, який пропустив через свої жорна близько 335 тисяч чоловік, був звільнений на початку травня 1945 року. Розвідники, які опинилися на території табору та знищили його охорону, були буквально шоковані побаченим. Пізніше табір передали радянським військам і тут розташовувався перевалочний пункт для інтернованих. За іронією долі, багато хто з в’язнів Маутхаузена, повернувшись на батьківщину, опинилися в катівнях вже сталінських таборів. Незважаючи на те, що всі в’язні концтабору були вивезені нацистами або потрапили в полон, всі вони потрапили в категорію неблагонадійних і зрадників батьківщини.
Меморіал Маутхаузен
Сьогодні на території колишнього концтабору – Меморіал пам’яті. Тут збереглося чимало будівель того часу — бараки, будинки адміністрації, казарми охорони, стіна катувань і навіть крематорій. Будівництво меморіального комплексу почалося 1949 року, практично відразу після закінчення Другої світової війни. На майданчику перед головним входом стоять пам’ятники та скульптури, встановлені урядами країн, чиї громадяни тут були закатовані. Таких монументів тут уже понад два десятки. Збереглася і так звана «драбина смерті», по якій в’язні тягали величезні гранітні брили з каменоломні. Якщо вони здавалися охоронцям недостатньо великими, вони штовхали виснажених людей, викликаючи таким чином ефект доміно. В результаті багато хто з тих, хто впав, уже не піднімався. Їхні трупи спалювали в крематорії, багато хто просто скидав униз з урвища, в кар’єр, а іноді туди ж зіштовхував і живих. Відвідування «сходів смерті» – частина екскурсії по табору. Кожен із тих, хто приїхав сюди, може спробувати подолати цей страшний маршрут. Щоправда, сходи зараз виглядають вже не так, як раніше. Її сходи не зі слизької глини, а з каменю, і йти по них набагато легше. В одному із залів музею створено «кімнату імен», де записано понад 80 тисяч прізвищ людей, які загинули в таборі смерті Маутхаузен.
Як дістатися
Найпростіше їхати з Лінца електричкою до містечка Маутхаузен. А звідти до меморіалу автобусом. Його зупинка перебуває майже біля виходу з вокзалу. Інтервал руху – приблизно раз на годину. Відстань до меморіалу — близько 5 кілометрів, але пішки йти не варто, адже ще багато доведеться походити територією самого меморіального комплексу.
Читайте також: Путівник по Австрії.
